У Києві триває масштабна експозиція українського митця – монументаліста, живописця, графіка, куратора творчих проєктів, члена Національної спілки художників України Олександра Мельника.
Про нього кажуть, що це художник самобутній, глибокий, щиро національний. Його ідентичність відчутна в кожній роботі, у виборі тем і в тому, як він говорить зі своїм глядачем.
Митець працює в монументальному мистецтві – мозаїці, вітражі, фресці, гобелені, розписі, ковці, скульптурі, – а також у станковому живописі та графіці. Він послідовний художник – монументаліст, чия творча дорога пролягає через висвітлення правдивої історії України, тієї, яку не спотворила імперська фальсифікація.
Нинішню експозицію розгорнуто в бізнесово – офісному центрі «Леонардо».
Щоразу, коли перед очима опиняються полотна Олександра Мельника, відкривається новий горизонт смислів, ніби занурюєшся в інші пласти. Постає асоціація з Всесвітом, який містить безліч незвіданого і вражаючого, – більше, ніж здатна осягнути навіть найтитулованіша наука. Саме на цьому наголошувала, відвідавши виставку, Народна художниця України, професор Віра Іванівна Баринова – Кулеба.
«Його мистецтво – неземне. Воно у нього – космічне…», – каже вона.
На виставці представлено понад пів сотні полотен. Художник – монументаліст демонструє низку великих історичних композицій. Їхня особливість у тому, що вони співіснують в одному просторі – ніби переходиш з епохи в епоху, перегортаєш сторінки непростої історії, співпереживаєш випробуванням українського народу, береш до серця його радощі та болі.
«Олександр Мельник – художник самобутній, глибокий, дуже національний, – говорить Віра Іванівна Баринова – Кулеба. – Добре знає історію нашого народу, своїми роботами пробуджує, показує, що сонце все одно засяє над Україною, попри всі біди та лихоліття. В його картинах бачимо, що митцеві імпонує шлях до світлого, живого, ясного, до народження людини. Звідси і тема сонця в його роботах. Все лихе мине – і знову буде сонце, і будуть квіти, і буде життя на землі. Кожна його робота дуже багато про що говорить… Він не такий, як усі. У нього все йде з глибини, з душі. А художник тільки так і постає, коли свою душу малює. Мельник не малює те, що ви бачите, те, що ми бачимо – він малює те, що ми відчуваємо. І це відчуття він по – своєму передає».
Віра Іванівна звертає увагу на образ матері, що постає у багатьох роботах митця. Це опора його космічного світу. Образ матері тут – Україна, земля, сяйво, яке дарує життя.
В Олександра Івановича є цикл «Мадонни».
«Мадонни» є духовною вершиною моєї творчості», – каже митець.
Ще взимку 2022 року, напередодні великої війни, художник розпочав «Мадонну», що мала зватися «Щаслива». За задумом вона мала бути в чарівних квітах, усміхнена, сяюча. Але кожна спроба зробити її усміхненою завершувалася тим, що на полотні поставала сумна постать. Тоді він узявся за нову роботу – «Мадонну» під назвою «Неспалима».
Згодом з’явилася ще одна картина з цього циклу – «На згарищі». Він не забув і про недописане полотно – свою «Щасливу».
«Написав картину про жінку при надії, вагітну, замріяну, яка мріє про щасливе майбутнє для своєї дитинки», – пояснював художник.
На нинішній експозиції зібрані всі «Мадонни» майстра. І знову очі цих жіночих образів – ніби весь український світ: цвіт нації, її краса, милосердя, доброта, щастя.
«Я вже й не полічу, скільки написав «Мадонн» – багато, – промовляє Олександр Іванович. – Вони були і на полотні, і на невеликих дошках… Усі розійшлися світом… На ці картини дивляться люди, захоплюються, і це мене дуже тішить».
Своїми враженнями ділиться член Національної спілки художників України, Заслужений діяч мистецтв України Олесь Соловей:
«Коли дивишся на картини Олександра Мельника, то відчуваєш неймовірну притягальну силу, магію «очей», магію квітів. Я назвав ці роботи стінописом, тобто тут є прямий перегук із фресок Софійського собору, тобто з витоками. Але це вже на новому рівні кінця двадцятого, початку двадцять першого століття. І це – епічна історія українського народу. Це, напевно, глибина душі Олександра Івановича, великого майстра. Він бачить усе своїм синівським серцем. Його роботи, створені в різні роки впродовж пів століття, є частинкою чогось більшого, на рівні українського міфу, вони – в тих глибинних пластах, які сягають витоків нашої історії, народу. І вони явлені душею Олександра Івановича, який події та явища бачить синівським серцем. Це дуже високе мистецтво, у картинах бачимо «поєднання» і громадянина, і водночас художника, і великого гатунку. Це – не задана тематика, це те, що прожито серцем. Він – дуже органічний автор, тут, у художніх роботах, – його душа. Дуже справжній у цих творах, і тому вони взаємопов’язані, це, по суті, один великий твір. Оглядаючи виставку, могли б уявити, що заходимо до храму, де є безліч сюжетів Святого Письма. Тамтешній простір просякнутий молитвами і любов’ю. Таке ж відчуття виникає й на цій виставці».
Роботи Мельника не відпускають. Погляньте лише на полотно «Очі».
Коли вирувала Революція Гідності, на Майдані саме така робота – «Очі» – була лише в нього, в Олександра Івановича. Задумана, написана і пройнята думкою про кожного, вона несе погляд і надію в душу та серце кожного. «Очі» Вседержителя.
«Цей образ – «очі» – простежується і в інших роботах Олександра Мельника, – додає Віра Баринова – Кулеба. – Усі «очі» з картин ніби з нами говорять».
«Бог бачить усе, що ми робимо, – сказав художник. – Це – образ Вседержителя, він споглядає на нас із куполів храмів. Саме звідти я «викадрував» ці очі. Вони дивляться не тільки у церкві на прихожан, на всі наші справи, а й на весь світ. У мене багато робіт із очима. Очі – це душа людини. Не треба зображати якусь міміку, покажи очі – і все буде зрозуміло. У мене в майстерні з усіх стін дивляться очі. Вони – найвиразніші, а тут ще і віками відібраний образ».
Богдан Миколайович Горинь, політичний і громадський діяч, народний депутат України 1 – го та 2 – го скликань, мистецтвознавець, вважає:
«Олександр Мельник – це унікальна постать українського мистецтва. Варто лишень поглянути на тематику його робіт, техніку виконання… Цьому немає аналогів. Його полотна – жива історія нашого мистецтва. Вони мають бути в найвідоміших музеях, варті того, щоб їх бачили люди, бо ж для цього митець їх створював. Це потрібно зробити для утвердження нашого мистецтва, нашої духовності».
Найвідоміший і наймасштабніший проєкт Олександра Мельника – Всеукраїнська виставка – бієнале «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». Уже понад шістнадцять років живописець разом з однодумцями організовує ці бієнале.
Колеги митця говорять про цю справу так:
«Треба мати фантастичну силу, щоб йти цією дорогою, тягнути цей нелегкий віз. Ці виставки збирають під свої крила найкращих художників. Ці експозиції – ще одне українське диво. Тут присутня вся Україна – мисляча, свободолюбива, мистецька, яка ніколи не відмовиться від заповітів творців нашої нації».
Художник Олександр Мельник завжди зі своїм народом. Він був активним учасником Революції Гідності. На Майдан прийшов із картиною «Очі» і зробив під нею напис: «Бачу справи твої, людино!».
А на звороті полотна залишив рядки: «Люди, ви прекрасні! Я вас люблю!».
Дивовижно, але кілька куль «Беркуту» не пробили це полотно – сліди від них і досі помітні. Самого художника тоді було поранено. Нині картина зберігається в Музеї Революції Гідності.
«18 лютого 2014 – го на Інститутській стало гаряче. Бачите, на полотні картини, з якою я ходив на Майдан, – три сліди від гумових куль. І вони не пробили образ… Коли нас оточував «Беркут», зачепила й мене така куля – здалося, що це шматком бруківки вдарило по голові. Відчув, що щось липке за коміром. Попробував рукою – кров, так вона на держаку від картини і залишилася», – розповідав Олександр Іванович.
Після Революції Гідності «Очі» зберігалися у майстерні митця. Написана у 2001 році, робота вперше була показана на його персональній антивоєнній виставці в Києво – Могилянській академії, де полотно стояло попереду, відкриваючи експозицію.
Наприкінці 2018 року «Очі» змінили адресу – їх передали до Музею Революції Гідності разом із держаком, що досі зберігає запах диму від спалених шин. Фахівці взялися за реставрацію, а художник попросив не зафарбовувати сліди куль, аби вони залишилися видимими.
Я запитав митця, чи й нині, у часи лихоліть, він повторить колишні слова з Майдану – «Люди, ви прекрасні! Я вас люблю!»?
«Так, знову це ж повторюю», – промовив великий художник.
Про себе митець говорить так:
«Ми, художники, – солдати духовності. Наша надія – бути почутими. Тому й працюємо, щоб безнадія не здолала надію. Ми не маємо ані автоматів, ані гранат. Наша зброя – мистецтво, дзвін, у який ми калатаємо, щоб пробудити сонних – байдужих до чужого горя і болю, до майбутнього свого і вселюдського. Ми несемо людям правду про дійсно глибоку і велику історію нашого народу, аби він міг твердо стати на своє історичне підґрунтя, щоб свідомо творити новітню державу і нарешті знову бути в ній господарем».
