Січень 2026 року оголив найвразливіші місця столичної енергосистеми. Після серії масованих атак Київ опинився у стані техногенної кризи – тисячі будинків залишилися без тепла, електрики та води, а відновлення розтягнулося на тижні.
Експерти сходяться в одному: частину наслідків війни уникнути неможливо, але масштаб колапсу в столиці значною мірою став результатом управлінських рішень і відкладених проблем.
Як розгорталася криза
Перший удар по енергетиці Києва стався 9 січня 2026 року. Внаслідок масованої атаки були пошкоджені ключові об’єкти генерації та розподілу.
- 9 січня – понад 5 000 багатоквартирних будинків залишилися без опалення та електроенергії
- 9-14 січня – відключення близько 6 000 будинків для запобігання розриву труб
- 20 січня – повторна атака, яка поглибила кризу
- кінець січня – сотні будинків усе ще без тепла через пошкоджені внутрішні мережі
Навіть після відновлення подачі ресурсу багато квартир так і не отримали тепло через локальні аварії.
Централізоване тепло як ахіллесова п’ята
Київ залишається містом із жорстко централізованою системою теплопостачання. Вона тримається на трьох основних ТЕЦ:
- Дарницька ТЕЦ
- ТЕЦ-5
- ТЕЦ-6
У мирний час така модель ефективна. Під час війни – надзвичайно вразлива. Колишній міністр ЖКГ Олексій Кучеренко наголошує, що повністю захистити такі об’єкти неможливо.
“Захистити такі об’єкти від ракет на 100% неможливо. Вихід один – захищати максимально і готуватися до найгірших сценаріїв”, – зазначає Кучеренко.
Окрема проблема – зношені тепломережі. За словами голови Спілки споживачів комунальних послуг Олега Попенка, обсяги модернізації не відповідають реальним потребам.
“У 2019 році поміняли 150 кілометрів теплотрас. А потрібно міняти щонайменше 600-700 кілометрів. Проблема є і вона не вирішується”, – каже Попенко.
Місто без власної генерації
Після атак Київ фактично втратив власну електрогенерацію і повністю залежить від зовнішніх джерел.
“Київська генерація практично на нуль зведена. Місто не генерує електроенергії і повністю залежить від зовнішніх джерел”, – констатує Олексій Кучеренко.
У результаті виник ефект енергетичної блокади – навіть наявні ресурси неможливо доставити через пошкоджену інфраструктуру.
Керуючі компанії і провал комунікації
Окремий пласт критики стосується роботи керуючих компаній. Формально вони відповідають лише за підключення будинків, але саме на них кияни покладають основну відповідальність.
Директор “Інституту міста” Олександр Сергієнко пояснює їхню роль так:
“Керуючі компанії виконують допоміжні функції. Основна функція теплопостачання виконана Київтеплоенерго. Максимум – це своєчасне підключення будинків”.
Втім, мешканці очікували профілактики, зливу води і чітких інструкцій. Особливо на тлі дворазового зростання тарифів.
“Ми рік тому підвищили тариф удвічі. Теоретично мали з’явитися кадри, слюсарі, ремонтники, які наближені до кожного будинку”, – додає Кучеренко.
За його словами, щороку на диспетчерські служби витрачається близько 100 мільйонів гривень, але ефективність цих витрат викликає питання.
Міні-ТЕЦ, які так і не запрацювали
Однією з найбільш болючих тем стала відсутність когенераційних установок, анонсованих ще у 2024 році.
“Газопоршневі установки закупили наприкінці 2024 року, але вони досі не встановлені”, – зазначає Олег Попенко.
Йдеться про сім установок загальною потужністю 125 МВт, які могли б частково забезпечити будинки теплом і світлом.
Причиною затримки стали бетонні укриття та організаційні рішення.
“Київ витратився на бетонні укриття для цих установок. Саме ці роботи затягнули введення в експлуатацію”, – пояснює Кучеренко.
Частину обладнання місто отримало безкоштовно як допомогу, але так і не змогло оперативно запустити.
Сонячні панелі взимку і втрачені пріоритети
Критику викликала і програма “70 на 30”, яка передбачала 200 мільйонів гривень щорічно на сонячні панелі.
“Ці станції зараз не працюють і не будуть працювати до березня. Натомість генераторів катастрофічно не вистачає”, – наголошує Попенко.
Експерти ставлять під сумнів доцільність таких витрат у піковий зимовий період.
Чому Харків і Житомир дали кращий результат
На тлі київських проблем часто згадують досвід Харкова, де влада змогла оперативно залучити ресурси державних компаній.
“У Харків завезли газопоршневі та газотурбінні установки, десятки мобільних котелень. Це питання координації”, – пояснює Попенко.
Житомир також часто ставлять за приклад, але експерти застерігають від прямого копіювання через різні масштаби і ресурси.
Чому рвуться труби
Олександр Сергієнко зазначає, що найбільш вразливими є будинки з технічними поверхами та подвійними контурами подачі тепла.
Водночас він заперечує масовість катастроф:
“Не в багатьох будинках прорвало. Частина інформації в мережі перебільшена або фейкова”.
Втім, реальні аварії є як у новобудовах, так і в старому житловому фонді.
Хто ще несе відповідальність
Експерти наголошують: частина відповідальності лежить і на мешканцях, особливо там, де створені ОСББ.
“Треба запитати і самих себе. Як ви підготували свій будинок?”, – зазначає Сергієнко.
За його словами, близько 4,5 тисячі будинків уже мають генератори, сонячні батареї та накопичувачі завдяки міським програмам.
Що далі
Прогнози експертів залишаються стримано песимістичними. Відновлення електропостачання очікують не раніше березня, а проблеми з опаленням можуть тягнутися місяцями.
“Є десятки, якщо не сотні будинків, де люди можуть залишитися без тепла на рік або два”, – попереджає Попенко.
Олексій Кучеренко закликає Київраду до активнішого контролю:
“Депутати мають нарешті почати контролювати дії виконавчого органу, а не плисти за течією”.
Енергетична криза показала, що війна лише загострює старі проблеми. І без системних рішень Київ ризикує знову пройти цей шлях уже наступної зими.
