Раптова руйнація стіни історичної будівлі в центрі Києва стала приводом для початку демонтажу старовинної садиби, що належала першому директору Музею історії України Миколі Біляшівському.
Після обвалу, який стався на початку листопада у Шевченківському районі на вулиці Олеся Гончара, комунальні служби розпочали розбирати фрагменти споруди у дворі між будинками. Йдеться про садибу на вулиці Олеся Гончара, 43Б, де раніше був історичний флігель. Про те, що частина цієї будівлі завалилася, столичні активісти-пам’яткоохоронці дізналися від мешканців навколишніх будинків.
Об’єкт із 2002 року перебуває в приватній власності. Уже в 2005 році на цій ділянці планували звести житловий будинок із підземним паркінгом, однак історична забудова збереглася. Ситуацію навколо садиби та її нинішнього стану детально аналізували журналісти Каштан NEWS.
Історична довідка
Ще у 1879 році на цій ділянці була збудована садиба Миколи Біляшівського. Згідно з розпорядженням Представника Президента від 17.02.1994 № 105, об’єкт отримав статус пам’ятки історії та пам’ятки архітектури, що офіційно закріплює його охоронний статус.
Український археолог, етнограф, мистецтвознавець і громадський діяч Микола Біляшівський мешкав у садибі, до складу якої на початку минулого століття входили головний житловий будинок і кілька флігелів у внутрішньому дворі. В архітектурі комплексу поєднувалися елементи неокласицизму та модерну, а впродовж ХХ століття споруду частково перебудовували – посилювали несучі стіни, змінювали дахові конструкції та окремі міжповерхові перекриття.
Тепер між будинками 43 і 43В залишилися лише залишки стін, які, імовірно, є частиною тієї самої садиби. Споруда сьогодні має аварійний вигляд: балкони майже повністю зникли, конструкції втрачають первісний вигляд, а автентичні елементи швидко зникають. Активісти наголошують, що об’єкту потрібен терміновий капітальний ремонт.
Чому завалилася стіна
Однозначної відповіді, що саме спричинило обвал, наразі немає. Водночас пам’яткоохоронці висувають припущення, пов’язані з роботою комунальників, які відповідають за вивезення побутових відходів з двору садиби. У вузькому проїзді, що веде до внутрішнього двору зі сміттєвими баками, за правилами контейнери мали б викочувати до проїжджої частини, де і відбувається завантаження у сміттєвоз.
За інформацією представників організації «Спадщина», на практиці ці вимоги не виконуються. Замість цього сміттєва машина регулярно заїжджає у двір і під час маневрування, за словами активістів, періодично чіпляє стіну, вибиваючи з неї цеглу або цілі фрагменти кладки. Пам’яткоохоронці вважають, що саме тривалий механічний вплив на конструкцію міг послабити стіну настільки, що це завершилося її обвалом.
Після інциденту, як розповідають активісти, жодна з міських охоронних служб не прибула на місце – не було оформлено акту, не проводили фіксацію пошкоджень і не з’ясовували офіційно причини руйнування. Лише через кілька днів на територію приїхала бригада комунальників, яка почала розбирати завалені фрагменти та завантажувати цеглу у вантажівку, пояснивши, що вивозитимуть її на полігон побутових відходів.
На запитання мешканців про подальшу долю споруди працівники комунальної служби заявили, що будівля «не має цінності» і підлягає демонтажу. Проте у «Спадщині» нагадують, що садиба Біляшівських внесена до переліку пам’яток архітектури місцевого значення та має охоронний ордер № 3285-Кв.
Дивна розмова
Незвичною, за оцінкою київських доглядачів історичної спадщини, виглядала й поведінка робітників, які працювали на завалі. Під час огляду території активісти випадково почули розмову між комунальниками, що привернула їхню увагу.
«Петрович, ти мені залиш цеглу оту, що з літерами»
Саме так, за словами очевидців, один з працівників звернувся до колеги. Пам’яткоохоронці пояснюють, що цегла з літерами – це клеймо майстра, який її виготовляв, і воно вказує на походження матеріалу.
«Тобто дивно і не послідовно себе поводили комунальники: з одного боку кажуть, що будинок цінності немає, а з іншого розуміють, що матеріал, з якого він складений, таки являє собою цінність. А літери вказують, що цегла була виготовлена на заводі Луньова», — поділилися враженнями від почутого і побаченого представники «Спадщини».
У продовження теми активісти звертають увагу на інше питання – відсутність офіційної реакції з боку міських структур щодо можливості або неможливості збереження садиби Біляшівських. Хоча флігель і перебуває в приватній власності, він розташований на території міста, а отже, стосується й інтересів громади.
Пам’яткоохоронці також ставлять риторичне запитання – чи знає власник, що на його майні сталася аварія і що комунальні служби вивозять цеглу, яка формально теж є його власністю.
«З юридичної точки зору є дискусійним питанням те, що комунальні служби міста розбирають майно, яке не є комунальною власністю, хоча знаходиться на земельній ділянці, що є комунальною власністю», – зауважили в «Спадщині».
Крім того, активісти нагадують про проведене близько шести років тому дослідження організації «Мапа реновації» на цій же локації. Тоді з’ясувалося, що в будинку ще були офіційно зареєстровані мешканці, попри те, що сама садиба вже 17 років як знаходиться в приватній власності.
Чи можна відновити втрачене
На переконання пам’яткоохоронців, ситуація зі зруйнованою стіною ще не є остаточною втратою для пам’ятки, і повернути будівлю до стану, в якому вона була до обвалу, цілком реально.
«Зрозуміло, що він стояв закинутим, без даху, зрозуміло, що вивалилась стіна, але ж він не завалився цілком», — констатували у «Спадщині».
Активісти пояснюють, що будівельні норми минулих епох відрізнялися від сучасних, тому старі будинки часто мають значно більший запас міцності. Такі споруди зводили без чіткого визначення строку експлуатації, на відміну від практики радянського періоду, яка зберігається і зараз. У місті, за їхніми словами, є чимало прикладів будівель, де лишився лише фасад, але навіть у такому вигляді вони стоять уже по два десятиліття.
Підсумовуючи, пам’яткоохоронці роблять висновок, що старі історичні будинки можуть простояти ще дуже довго, якщо їм не «допомагати» руйнуватися зовнішніми втручаннями.
