У Верховній Раді вже понад рік без руху залишається законопроєкт №11228-1, який пропонує розширити перелік обставин, коли дії певних осіб не вважатимуться злочином. Наразі ця норма стосується оперативників та конфіденційних співробітників, які змушені діяти у складі злочинних груп. Автори документа пропонують поширити її й на завдання у сфері розвідки та контррозвідки.
Ще у 2020 році було ухвалено Закон України «Про розвідку», де стаття 21 передбачила виконання спеціальних завдань співробітниками розвідувальних органів та їхніми агентами. Проте у той час застосування цієї норми мало переважно потенційний характер. Повномасштабна війна змінила ситуацію — тепер виконання розвідувальних місій на окупованих територіях стало життєво необхідним.
Навесні 2024 року група депутатів Комітету з питань правоохоронної діяльності та Комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки подала проєкт закону. У червні його ухвалили у першому читанні, а вже у липні профільний комітет рекомендував винести документ на друге читання. Попри включення законопроєкту до порядку денного 3 вересня 2025 року, до розгляду справа так і не дійшла. Причини затягування невідомі, однак серед версій називають побоювання щодо «розширення повноважень спецслужб».
Суть проблеми полягає в тому, що громадяни, які добровільно погодилися співпрацювати з українськими спецслужбами на окупованих територіях, змушені для прикриття влаштовуватись до окупаційних адміністрацій чи навіть у «правоохоронні органи» псевдореспублік. Формально такі дії можна трактувати як державну зраду чи пособництво ворогу. Водночас вони виконуються виключно задля інтересів України, проте чинне законодавство цього не враховує.
У пояснювальній записці зазначено, що «не є кримінальним правопорушенням вимушене заподіяння шкоди охоронюваним інтересам особою, яка виконувала затверджене розвідувальне чи контррозвідувальне завдання в інтересах національної безпеки». При цьому документ чітко обмежує можливість зловживань — завдання мають бути затверджені завчасно керівниками спецорганів, а не заднім числом. Крім того, будь-які акти насильства, як-от вбивства чи катування, не підпадають під «імунітет» і тягнуть кримінальну відповідальність. Рішення про звільнення від відповідальності ухвалюватиме виключно суд за клопотанням прокурора після вивчення всіх доказів.
Законопроєкт також передбачає зміни до Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів». Відтепер захист має поширюватися і на агентів, залучених до конфіденційної співпраці з розвідувальними органами та контррозвідкою.
Ініціатори наводять і приклади міжнародного досвіду. У США спецслужби мають імунітет у межах свого мандату, у Франції агенти захищені лише під час санкціонованих судом операцій, а в Німеччині допускається «кримінальна поведінка» лише за умови необхідності для нацбезпеки. У жодній країні імунітет не поширюється на міжнародно визнані злочини. Для України, що прагне інтеграції до ЄС і НАТО, такі норми виглядають закономірним кроком.
Фактично запропонований механізм встановлює «правила гри»: якщо під час виконання спецзавдання завдано неминучої шкоди, це не буде злочином, але за зловживання зберігається повна відповідальність. Таким чином, парламенту ще належить визначитися — надати агентам правовий захист чи залишити прогалину у законодавстві.
