Відкрита на Замковій горі у Києві забута частина мурів Флорівського монастиря разом із підземними склепіннями, призначення яких поки не з’ясоване остаточно, дозволяє по-новому поглянути на історію Подолу та монастирського комплексу XIX століття.
Йдеться про відрізок стіни, про який протягом десятиліть не згадували в дослідженнях. Разом з ним фахівці натрапили на невідомі підземні конструкції, що створює додатковий простір для археологічних розвідок і пояснення давньої забудови цієї частини Києва.
Під час обстеження південного схилу Замкової гори співробітники Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» та ГО «Україна Інкогніта» зафіксували приблизно 30 метрів мурованої стіни, пов’язаної з Флорівським монастирем. Фрагмент уцілів завдяки складному рельєфу схилу, який у ХІХ – ХХ століттях ускладнював повне знесення цієї ділянки.
Під час огляду місцевості та самої стіни дослідники виявили також невідомі раніше підземні склепінчасті структури. Вони додають об’єкту певної загадковості й водночас ставлять перед фахівцями питання щодо їх реальної функції, яке ще потребує уточнення.
Поділ і Замкова гора: контекст відкриття
Серед історичних ландшафтів Києва одне з найпомітніших місць належить Замковій горі, яку також називають Киселівка або Флорівська гора. Це підвищення з крутими схилами, що підіймається до 90 – 100 м над рівнем Дніпра та розташоване над Подолом, тривалий час залишалося важливою частиною міського простору.
Саме на цьому узвишші, відповідно до нового відкриття, ідентифіковано ділянку стіни Флорівського монастиря. Йдеться про частину давнього муру, яка тривалий період залишалася поза увагою та фактично була забутою.
Що вдалося виявити дослідникам
Під час спільних робіт фахівці заповідника «Стародавній Київ» та представники ГО «Україна Інкогніта» зафіксували на південному схилі Замкової гори близько 30-метровий відтинок мурованої стіни. Дослідники пов’язують його з комплексом споруд Флорівського монастиря XIX століття.
Збереження саме цієї частини муру пояснюють конфігурацією місцевості: крутий схил у ХІХ – ХХ століттях ускладнював роботи з демонтажу, тому фрагмент не розібрали й він не був виявлений раніше під час масштабних перебудов.
Архітектурні характеристики стіни:
За результатами огляду встановлено, що висота збереженого муру сягає приблизно 3 м, а товщина становить близько 60 см. Стіна складена з жовто-рожевої цегли, а її конструкція включає квадратні стовпи, монолітні прогони та уступчастий карниз.
На окремих цеглинах виявлено клейма «КП 1843», що вказує на час спорудження муру в середині XIX століття та підтверджує приналежність цієї ділянки до періоду активної кам’яної забудови монастиря.
Окрім муру, фахівці зафіксували невідомі раніше підземні склепінчасті приміщення, функції яких ще остаточно не встановлено. Серед озвучених дослідниками варіантів – використання їх як господарських льохів, монастирських гробівців або інженерних колекторів для відведення талої й дощової води.
Входи до цих підземних просторів розташовані у важкодоступних точках схилу, що, на думку дослідників, може свідчити про їх технічний характер, зокрема про варіант з колекторами. Остаточні висновки, як зазначається, можна буде зробити лише після детального археологічного вивчення комплексу.
Історія Флорівського монастиря: від заснування до сьогодення
Заснування і середньовіччя
Флорівський монастир вважається одним із найдавніших жіночих монастирів Києва, а його першу письмову згадку датують серединою XVI століття. У 1566 році польський король Сигізмунд II Август надав обителі право спадкового володіння, передавши її київському протопопу Якову Гулькевичу.
У той період монастир мав дерев’яну церкву на честь Святих Флора та Лавра. Саме імена цих мучеників визначили первісну назву обителі, яка закріпилася за монастирем у наступні століття.
Землеволодіння
Протягом XVI – XVII століть Флорівський монастир активно розширював свої земельні володіння. Історичні дослідження свідчать, що обитель поступово накопичувала значні наділи, що збільшувалися в роки гетьманату та завдяки підтримці місцевих еліт.
У 1712 році було об’єднано Флорівський та Печерський Вознесенський монастирі. Саме тоді частина земель Печерської обителі перейшла до Флорівської, що вплинуло на подальший розвиток монастирського комплексу.
Архітектурне відродження
Після об’єднання монастирів розпочалося масштабне будівництво кам’яних споруд. У 1722 році заклали перший камінь Вознесенського (Вознесіння Господнього) собору, зведення якого тривало з 1722 по 1732 роки.
Собор був трибанний, з трьома куполами, і є прикладом українського бароко. Поруч з основним храмом у комплексі діяли церква Казанської ікони Божої Матері, оформлена в псевдоруському стилі, Миколо-Тихвінська трапезна церква, цвинтарна церква Святої Трійці на вершині Замкової гори, а також дзвіниця над Святою брамою. У XIX столітті дзвіницю перебудували у класицистичному стилі за проєктом архітектора Андрія Меленського.
Пожежа 1811 року та відновлення
У 1811 році на Подолі сталася масштабна пожежа, яка знищила значну кількість дерев’яних споруд, зокрема й будівлі Флорівського монастиря. Під час гасіння вогню ченці та черниці намагалися врятувати майно, переносячи його до кам’яного Вознесенського собору, однак через сильний дим загинуло близько 40 черниць.
Вже у 1812 році, за наказом імператора Олександра I, на відновлення монастиря було виділено 133 000 рублів. Ці кошти дали змогу розпочати зведення нових кам’яних корпусів та відбудову комплексу після пожежі.
Нові споруди й роль у XIX – XX століттях
Упродовж XIX століття монастирський ансамбль істотно розширився: зводилися додаткові житлові корпуси для черниць, з’являлися господарські будівлі, лікарня та притулок. Так поступово формувався великий монастирський осередок з різноплановою інфраструктурою.
У 20-х роках XX століття, зокрема у 1929 році, монастир був закритий радянською владою. Частину споруд переобладнали для господарських потреб: церкви використовували як майстерні, а житлові корпуси перетворили на виробничі приміщення.
Під час німецької окупації Києва в період Другої світової війни обитель відновила свою діяльність. Попри подальший тиск радянської влади, частина храмів була збережена або згодом повернена до релігійного використання.
Сучасність
Нині Флорівський жіночий монастир діє як обитель зі статусом культурної пам’ятки. Головний храм – Вознесенський собор – продовжує виконувати свою богослужбову функцію, а інші будівлі комплексу використовуються в духовному та культурному житті громади.
Історичне значення муру на Замковій горі
Знайдений на схилах Замкової гори мур розглядають не лише як окремий археологічний об’єкт. Він пов’язаний з територією, якою в XIX столітті володів Флорівський монастир, і може суттєво доповнити уявлення про реальні межі монастирського комплексу того часу.
У роки, коли Киселівка (Замкова гора) перебувала у володінні монастиря, ця ділянка виконувала не лише духовну, а й меморіальну функцію – на горі розташовувався монастирський цвинтар. Як зазначають дослідники, у радянський період, у 1935 році, кладовище на Замковій горі було ліквідоване. В історичних документах згадується, що тоді ж було зруйновано цегляний мур, і нинішня знахідка розглядається як його залишок.
Клейма «КП 1843» на цеглі чітко вказують на середину XIX століття, коли дерев’яне огородження замінили кам’яною стіною. Таким чином, нововідкритий фрагмент пов’язують із періодом розбудови Флорівського монастиря кам’яними спорудами.
Те, що ця частина стіни вціліла на крутих схилах, дозволяє дослідити будівельні прийоми та матеріали, застосовані у монастирському муруванні того часу. Для фахівців це можливість порівняти реальні конструктивні рішення з описами, збереженими в архівних джерелах.
Містика, легенди та цікаві деталі
Разом з історичними відомостями знахідка муру на Замковій горі актуалізує і низку легендарних сюжетів, які давно існували навколо цієї місцевості.
Легенда про підземелля. Місцеві оповідачі та прихильники містичних історій не раз говорили про таємничі ходи під Замковою горою, де нібито були монастирські катакомби, гробівці ченців та старовинні льохи. Виявлення підземних склепінь надає таким розповідям конкретнішого підґрунтя.
Містичний образ гори. Замкова, або Флорівська, гора традиційно має особливе місце в народному уявленні. Існували уявлення, що ця височина «зберігає таємниці» і що саме тут може відбуватися перетин «земного і небесного». Церква на горі та давні монастирські споруди формують не лише архітектурну домінанту, а й символічний зв’язок Подолу з духовною сферою.
Скарби черниць. Побутує переказ, згідно з яким у часи війн та пограбувань монастирі могли ховати частину церковного майна або реліквій у підземних приміщеннях. Хоча такі історії важко підтвердити без археологічних знахідок, виявлені склепіння розглядають як потенційне місце подібних схованок.
Цвинтар на горі. Документально підтверджено, що на Замковій горі існувало монастирське кладовище. Легенди розповідають, що тут могли бути поховані не лише ченці, а й відомі подільські родини. Частину поховань пов’язують із підземними склепами, які тепер частково виявлено біля муру.
Таємна радіостанція. За архівними даними заповідника після ліквідації кладовища на Замковій горі в період Другої світової війни тут розміщували секретну радіостанцію. Цей факт додає до історії місця ще один, військово-стратегічний, вимір.
Чому це відкриття має вагоме значення
Історична реконструкція: завдяки знайденому муру дослідники отримують можливість точніше окреслити межі Флорівського монастиря в XIX столітті. Це важливо як для вивчення історії Подолу, так і для розуміння процесів урбаністичного розвитку Києва.
Археологічний потенціал: підземні склепінчасті простори можуть зберігати артефакти, пов’язані з життям монастирської громади. Йдеться про ймовірні залишки келій, поховання або господарські приміщення, що дають змогу деталізувати повсякденну реальність обителі.
Культурна спадщина: збереження та поширення інформації про виявлений мур підсилює значення Флорівського монастиря як культурної пам’ятки. Це робить комплекс більш привабливим для паломників, туристів та дослідників історії міста.
Містичний аспект: легенди й уявлення, що супроводжують підземелля Замкової гори, можуть бути інтегровані в культурні та туристичні маршрути. Таким чином, історичний об’єкт отримує додатковий символічний та емоційний вимір.
Консервація та захист: відкриття фрагмента стіни створює підстави для планування заходів із його збереження. Це дозволяє запобігти подальшому руйнуванню муру під впливом часу, погодних умов і людської діяльності.
Плани подальших досліджень і перспективи
Заповідник «Стародавній Київ» спільно з ГО «Україна Інкогніта» окреслив низку кроків, спрямованих на системне вивчення знахідки та її збереження.
Серед першочергових завдань – детально обміряти виявлений мур, виконати геодезичні роботи та нанести його контури на сучасні карти. Це дасть змогу інтегрувати об’єкт у загальну схему історичної забудови місцевості.
Крім того, планується провести археологічні дослідження підземних склепінь, включно з розкопками, мапуванням та аналізом можливих артефактів. Отримані матеріали можуть уточнити функціональне призначення цих приміщень та їх зв’язок із монастирською інфраструктурою.
Окремим напрямом є залучення реставраторів до робіт із консервації муру. Йдеться про заходи, які мають забезпечити його збереження для майбутніх поколінь та мінімізувати вплив зовнішніх чинників.
Також розглядається можливість розроблення культурно-туристичного маршруту, що поєднає історію Флорівського монастиря, знайденого муру й легенди про підземелля Замкової гори. Паралельно результати досліджень планують використовувати в наукових публікаціях, гідах та освітніх проєктах.
Відкриття 30-метрового фрагмента муру Флорівського монастиря на Замковій горі розглядають не лише як археологічну сенсацію, а й як повернення до маловідомої сторінки київської історії. Масивна стіна з клеймами «КП 1843» відображає особливості архітектури ХІХ століття та виступає своєрідним мостом між минулим і сьогоденням, між духовним виміром і матеріальним середовищем міста.
Поруч із муром виявлено підземні склепіння, які відкривають перед дослідниками нові перспективи. Вони можуть бути пов’язані як з господарськими потребами, так і з релігійними практиками або поховальними традиціями, а також із технічними функціями.
Для істориків, археологів, реставраторів та всіх, хто цікавиться минулим Києва, ця знахідка дає змогу глибше зрозуміти, яким був Поділ XIX століття, як жила монастирська громада та що збереглося від давньої обителі на крутому схилі Замкової гори.
Попри те, що багато запитань ще залишаються без відповідей, сам факт виявлення муру та підземних конструкцій уже має вагоме значення. Це досягнення поєднує науковий, духовний і культурний виміри, демонструючи, як минуле продовжує відкриватися через ретельні дослідження та збереження пам’яток.
