Серед київських узвиш, що зберегли сліди багатовікової історії, вирізняється Замкова гора, на якій розташований Флорівський цвинтар. Саме цей некрополь, колись майже втрачений, нині проходить етап переосмислення, поступово повертаючись у поле уваги дослідників, міської влади та громади.
Як уточнили у Департаменті охорони культурної спадщини КМДА, у межах роботи над оновленням статусу території фахівці прагнуть уперше офіційно зафіксувати понад пів сотні давніх надгробків як об’єкти культурної спадщини. За їхніми словами, такий крок дозволить надати місцю правовий захист і визначити його майбутній розвиток.
Історія гори і монастиря
Щоб зрозуміти, чому ця місцевість така важлива, варто згадати, що Замкова гора відома як один із найдавніших пластів минувшини Києва. Тут існували поселення ще від III тисячоліття до н. е., про що згадує Київський Гід, а в період XIV – XVI століть на височині стояв укріплений комплекс із дерев’яним замком, монетним двором та резиденцією воєвод.
У ХІХ столітті гора перейшла у користування Свято – Вознесенського Флорівського жіночого монастиря, розташованого під її схилом. Саме тоді тут почали ховати представників київської інтелігенції та духовенства, перетворивши територію на престижний некрополь. У 1857 році на місці збудували кам’яну Троїцьку церкву та звели цегляний мур, що обрамляв кладовище.
Перехід до занепаду
Згодом історичний шлях змінився: у повоєнні десятиліття на території, що входила до складу кладовища, змонтували військові споруди. Серед них була і радіостанція, призначена для глушіння іноземних трансляцій. Через такі процеси багато поховань опинилося пошкодженими або переміщеними, зокрема їх частину перенесли на Лук’янівське кладовище. Сам простір почав занепадати та заростати рослинністю.
Попри те, що колись Флорівський цвинтар вважався місцем поховання відомих постатей – князів, професорів і меценатів, – радянська влада закрила некрополь, а Троїцьку церкву демонтували. Руйнування огорожі та надгробків лише посилило занепад, а доступ до оглядового майданчика з часом ускладнився.
Місцевість навколо гори також набула репутації загадкової. Легенди пов’язують її з літописною Хоревицею, а поширені в інтернеті описи називають некрополь «кладовищем київських відьом». У переказах згадують про силуети черниць, про залишки старих мурів і підземель, а археологи неодноразово наголошували, що природні схили гори мають оборонний характер. Для туристів, які піднімаються нагору, панорама Подолу стає нагадуванням про минулі століття та зміну епох.
Потреба повернути увагу до цього місця стала актуальною через те, що Флорівський цвинтар наразі не має офіційного статусу. У 2025 році Департамент охорони культурної спадщини КМДА повідомив про намір подати його на розгляд Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини. Передбачається можливість створення охоронної зони, реставраційних робіт і збереження щонайменше 50 старовинних надгробків.
«Ми працюємо над тим, щоб уперше в історії на Замковій горі було офіційно зафіксовано понад пів сотні старовинних надгробків як пам’ятка культурної спадщини», – зазначили у Департаменті охорони культурної спадщини КМДА.
Зауважують також, що ця ініціатива має значення не лише для фахівців, оскільки відновлення цвинтаря може вплинути на розвиток туризму та міської пам’яті. У матеріалах ЗМІ згадувалося, що «ці 16 людей були перші жертви російської зради… Згадали їх на Замковій горі», що підкреслює важливість повернення історії місця в публічний простір.
Щоб надати некрополю статус пам’ятки, потрібно здійснити низку дій. Йдеться про технічну інвентаризацію надгробків, фіксацію їхнього стану та фотодокументацію, визначення меж охоронної зони і підготовку правил доступу та реставрації. Також необхідно проводити археологічні дослідження, розвивати інфраструктуру для відвідувачів і залучати волонтерів та істориків через освітні ініціативи й цифрові проєкти.
Надання Флорівському цвинтарю статусу пам’ятки може змінити роль Замкової гори у культурному житті міста. Відвідувачі зможуть побачити не лише краєвид, а й історії людей, похованих серед давніх плит: творців науки, діячів культури, представників благодійництва та духовенства. У поєднанні з легендами про давні укріплення й давні монастирські перекази це здатне сформувати цілісний простір пам’яті.
Флорівський некрополь на Замковій горі нині розглядають не просто як кладовище минулого, а як місце, де можна відчитати розвиток Києва через каміння, зруйновані мури й забуті надгробки. Перед ним постає шанс відновити власне значення та зберегти голос, який тривалий час був майже непочутим.
