День української писемності та мови — це не просто дата в календарі, а жива історія, що триває понад тисячу років. Щороку восени Україна вшановує силу рідного слова, яке об’єднує покоління, народ і державу. Це день пам’яті, гордості та вдячності тим, хто зберіг українську мову попри заборони, переслідування і війни.
Свято об’єднує всіх — від школярів і студентів до вчених, митців, військових і волонтерів. Для кожного, хто говорить і мислить українською, цей день є символом духовної тяглості і культурного коріння.
Як з’явилося свято українського слова
Ідея державного визнання Дня писемності визрівала разом із становленням незалежної України. 6 листопада 1997 року президент Леонід Кучма підписав указ №1241/97 «Про День української писемності та мови». Ініціаторами стали громадські діячі та культурні організації, які прагнули повернути історичну справедливість і зміцнити роль української мови у суспільстві.
До 2023 року свято відзначали 9 листопада — у день пам’яті преподобного Нестора Літописця за юліанським календарем. Після переходу Православної церкви України та УГКЦ на новоюліанський календар дату перенесли на 27 жовтня.
Президент Володимир Зеленський у новому указі зазначив:
«На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства постановляю: установити День української писемності та мови, який відзначати щорічно 27 жовтня — у день пам’яті Преподобного Нестора Літописця».
Таким чином, змінилася лише дата, але не сама ідея — вшанування українського слова, яке пережило століття випробувань.
Нестор Літописець — монах, що подарував Україні історію
Нестор (близько 1056–1114) — монах Києво-Печерської лаври, перший український літописець, автор «Повісті врем’яних літ». Його праця стала основою української історичної думки та літературної традиції.
Саме Нестор поставив питання, яке актуальне й нині: «Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав правити?». Його твір поєднує легенди, документи, біблійні мотиви та спостереження сучасників — це не лише хроніка, а осмислення історії українських земель у ширшому європейському контексті.
Історик Михайло Брайчевський писав:
«Нестор Літописець — одна з ключових постатей середньовічної Європи. Його літопис став фундаментом українського історичного мислення і літературної культури».
Як народилася кирилиця
Писемність слов’ян створили брати-просвітителі Кирило і Мефодій у IX столітті. Вони прибули до Моравії у 863 році, щоб перекласти Святе Письмо рідною для слов’ян мовою. Спочатку вони розробили глаголицю, а згодом їхні учні у Болгарії створили кирилицю — простішу й зручнішу систему письма.
Саме кирилиця стала основою для української, білоруської, сербської, болгарської та російської абеток. На українських землях вона з’явилася вже у X–XI століттях і використовувалася в богослужбових книгах, літописах, договорах і навіть на стінах храмів.
Перші пам’ятки українського письма
Найдавнішим кириличним написом вважається текст 931 року, знайдений у Болгарії. А серед українських пам’яток особливе місце займає «Остромирове Євангеліє» (1056–1057), створене в Києві. У ньому вже чітко видно мовні особливості, близькі до староукраїнської мови.
До найвідоміших текстів також належать:
- монети князя Володимира (988–1015);
- підпис Анни Ярославни, королеви Франції (1063);
- Тмутороканський напис (1068);
- «Ізборники Святослава» (1073 та 1076);
- графіті Софії Київської, залишені звичайними мешканцями.
Ці пам’ятки свідчать про тяглість письмової традиції та глибоке народне коріння української мови.
Від скоропису до друкарства
У XIV–XV століттях письмо зазнало великих змін: з’явився скоропис — швидкий рукописний стиль, з якого згодом розвинувся сучасний курсив. А справжню революцію зробило друковане слово.
Першим українським автором друкованої книги став Юрій Дрогобич, який видав свою працю у 1483 році в Римі. А вже у Львові 1574 року Іван Федоров надрукував «Апостол» і «Буквар» — перші книги українського друку. Його справу продовжив князь Василь-Костянтин Острозький, заснувавши Острозьку друкарню, де з’явилася знаменита Острозька Біблія (1581).
Мова під тиском і відродженням
Українська мова не раз зазнавала утисків: Валуєвський циркуляр, Емський указ, радянська русифікація — усе це мало на меті позбавити українців їхнього слова. Проте кожна заборона лише посилювала прагнення народу говорити рідною мовою.
Лінгвістка Лариса Масенко писала:
«Українська мова — це код опору. Коли її забороняли, народ співав. Коли нищили книги — тексти передавали напам’ять. Мова стала формою спротиву і символом свободи».
Як святкують сьогодні
Сучасне відзначення Дня української писемності та мови поєднує традицію і творчість. Щороку проводяться мовні марафони, радіодиктанти, флешмоби, поетичні фестивалі. Найвідомішими стали:
- Диктант національної єдності — щорічна ініціатива «Українського радіо», яку пишуть одночасно в Україні та за її межами;
- Міжнародний конкурс імені Петра Яцика — понад 5 мільйонів учасників із 20 країн;
- покладання квітів до пам’ятника Нестору Літописцю;
- відзначення освітян, видавців і волонтерів, які популяризують українське слово.
Мова сьогодні — жива і сучасна
Українська мова звучить у кіно, музиці, науці, армії, ІТ, медіа. Вона пережила тисячоліття випробувань і сьогодні знову є мовою сили та самоповаги. Все більше українців свідомо обирають спілкуватися рідною мовою, розвиваючи її у кожній сфері життя.
Як писав мовознавець Олександр Пономарів:
«Мова — це не лише спосіб говорити, це спосіб бути собою. Вона пройшла шлях від пергаментів до екранів смартфонів, але зберегла головне — правду і людяність».
Пам’ятати і говорити
День української писемності та мови — це нагадування про нашу відповідальність. Про те, що слово треба берегти, вивчати і передавати далі. Бо поки живе українська мова — живе народ.
Сьогодні вона звучить у школах, університетах, на фронті й у серцях мільйонів українців. І це — найкраще свідчення того, що мова вистояла. І житиме вічно.
