У грудні 2025 року вулиці Вільнюса знову наповнилися українськими колядками й театральним дійством. Маланка, що уже втретє пройшла литовською столицею, цього разу стала не лише святом, а й важливим жестом підтримки для пораненого захисника України.
Головною героїнею свята стала Коза з Дніпра. Образ, який актори перетворили на символ незламності, супроводжував глядачів у кав’ярнях, на вулицях, у школах і на різдвяному ярмарку. Поруч із традицією звучала й тема війни. А поруч із жартами звучала відповідальність.
Коза, що говорить про відродження
Центральну роль у дійстві виконувала Катерина з Дніпра. Вона зібрала воєдино класику обрядового маскараду та сучасну сценічну драматургію. Її персонаж не лише меккав і веселив публіку. Коза вела діалоги з глядачами, нагадуючи, що культура здатна піднімати після найважчих ударів.
- образ вимагав значної фізичної вправності
- маска і роги утримувалися протягом усього дійства
- кожен вихід був побудований як інтерактив зі смислом
Так Коза перетворилася на сценічний знак відродження. Вона стала точкою, де традиція говорила про майбутнє.
Як готували свято і чому воно стало особливим
Підготовка до Маланки тривала весь листопад. Над сценарієм працювала команда волонтерів, митців і представників української громади у Вільнюсі. Культурологиня й громадська діячка Ганна Довбах згадує, що для частини учасників це був перший досвід роботи з обрядовим театром. І водночас це стало простором навчання і взаємної підтримки.
- оновили сценарій і додали сучасні сцени
- створили інтерактиви для молоді
- залучили литовських волонтерів
- провели освітні зустрічі у школах
«Ми навіть додали танець риба з раком, щоб зробити дійство ще більш живим. Вийшло дуже тепло, весело і надихаюче. Нам вдалося зібрати немало, але до збору можна долучатися ще», – каже Ганна.
Київські військові в ролях на сцені і в реальності
До театру долучилися й військові з Києва. Колишній боєць 95-ї десантно штурмової бригади Ярослав зіграв роль темної сили. Під час виступів він розповідав про свого побратима Івана Недобрика, пораненого під селищем Долина у 2022 році.
«Прошу допомогти у зборі для Івана. Він не ходить, але є шанс на відновлення. Потрібен нейростимулятор. Уже зібрано близько сорока відсотків», – розповів Ярослав.
Він нагадав, що під час того бою Іван знищив офіцера ворожої розвідки та врятував товаришів. Для громади ця історія стала ще однією причиною підтримати збір.
Благодійність, що має вимір результату
У межах святкових виступів вдалося зібрати понад 750 євро. Усі кошти спрямовуються на придбання нейростимулятора, який може повернути Іванові можливість рухатися.
- збір триває
- ціль становить 1 200 000 гривень
- кожен внесок має значення
- посилання на банку
- Номер картки банки 4874 1000 2778 3391
Поряд із фінансовою підтримкою Маланка виконала ще одну роль. Вона стала інструментом діалогу з жителями Вільнюса. Через обрядову форму глядачі побачили, як війна вплітається в життя людей і як традиція допомагає триматися разом.
Маланка як освітня лабораторія
Частина програми була присвячена дітям. Українські колективи проводили заняття, показували костюми і пояснювали, чому обряд є переходом від старого року до нового.
- учні вивчали символіку Кози і Різдвяної Зірки
- чути було обрядові пісні
- з’являлися сучасні приклади з життя
- традиція інтегрувалася в європейський контекст
«Маланка у Вільнюсі – це спосіб показати, що українці тримають свої традиції навіть під час війни. Культура стає інструментом єдності», – підкреслює Ганна Довбах.
Драматургія свята і його головні смисли
Сценарій побудували як невелику притчу. Темні сили викрадали Зірку і намагалися позбавити людей світла. На сцену виходили воїни. Коза з Дніпра нагадувала про силу і відновлення. У фіналі Зірка поверталася до громади.
- традиція залишається живою
- символ Кози уособлює відродження
- історії бійців мають продовження в мирному житті
- допомога пораненим є частиною спільної відповідальності
Українська традиція, що говорить із Європою
Вистави пройшли в центрі міста, в українській школі, у громадських просторах і в посольстві. Кожна локація перетворювалася на імпровізовану сцену, де персонажі взаємодіяли з аудиторією і повертали світло темним часам.
Маланка у Вільнюсі довела: українська культура не замикається в минулому. Вона вміє надихати, пояснювати і збирати навколо спільної мети. І цього року ця мета мала ім’я конкретного воїна, який чекає на другий шанс.
Свято закінчилося, але збір продовжується. А разом із ним продовжується і головний меседж Маланки – навіть у найважчі часи традиція може стати силою, що об’єднує і підтримує.
